Святий Великий Піст

Святий Великий Піст, також називають Чотиридесятниця - це одна з найдавніших і найбільш духовних практик християнської релігії. Історія Великого Посту давня і багата традиціями. Вона сягає апостольських часів. Перед-пасхальний піст називається Великим не тільки тому, що він найтриваліший, але й тому, що він суворий і найважливіший в житті Церкви і кожного християнина.

Від IV століття маємо перші згадки про 40-денний перед-пасхальний піст. Перше свідоцтво дає нам Нікейський Собор.

Число 40, з давніх-давен мало символічне значення. Тому воно ввійшло і до перед-пасхального посту скоріше в символічному ніж в буквальному розумінні. У Старому Заповіті читаємо про 40 днів потопу (Буття 7, 4), про 40-річну мандрівку Ізраїльтян по пустелі (Чис. 14, 33), про 40-денний піст Мойсея поки дістав він від Бога таблиці закону (Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (І Цар. 19, 8). У Новому Заповіті говориться, що 40-го дня Йосиф і Марія принесли Дитятко-Ісуса до Єрусалимської святині, про 40-денний піст Ісуса Христа в пустелі (Мат. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі після свого Воскресіння (Діян. 1, 2).

Свята Церква від самого початку приділяла велику увагу числу 40. У перших століттях були в духовній практиці 40-денні покути, а відтак прийшов й 40-дений піст перед Пасхою. В нашому обряді 40-вого дня після народження приносять дитину до церкви, щоб її оцерковити, а також на 40 день поминаємо померлих.

Ціль Великого посту

«Тому, що ми не постили, нас було вигнано з раю. Отже дотримуймо піст, щоб повернутися туди» (Св. Василій Великий: Про піст І). Час Чотиридесятниці має своє велике значення для нашого духовного життя. Може сьогодні по різним причинам ми не в силі так суворо постити, як постили колись наші пращури, але й сьогодні маємо обов'язок дотримуватися духовного посту, це є духовне очищення і боротьба з нашими шкідливими звичками, обов'язок молитви, практикування християнських чеснот та добрих справ. І якраз ця наша духовна обнова є властивою і найважливішою ціллю Святого Великого Посту.

Посні покути й поклони

У перших століттях християнства в Церкві практикувалася прилюдна покути за різні гріхи чи провини. Багато з тих, хто каявся, дотримуючись традицій Церкви, відбували свою покуту під час Великого Посту. Звідси і глибоко покутний дух наших великопісних Богослужінь.

З нашими пісними відправами тісно пов'язані поклони. Вони бувають або до пояса, або доземні, і практикуються на всіх Богослужіннях Великого посту. На особливу увагу заслуговує молитва св. Єфрема Сірійського († 373) з поклонами. Ця молитва повторюється на кожному Богослужінні. В ній наче замикається увесь зміст і ціль Великого Посту.

Київський митрополит Георгій (1072-1073) у своєму «Білечеському Уставі» приписує для всіх вірників по 300 великих поклонів щоденно під час Великого посту.

Практика Великого посту

Початок посту - це час покаяння, це день спасіння. Час Великого Посту для кожного християнина - це час духовної боротьби, в якій беруть участь й душа й тіло. Душа бере участь через ревнішу молитву й розважання, через контроль над думками та помислами, практикуючи християнські чесноти і роблячи добрі справи. Це внутрішнє настановлення душі проявляється назовні через піст і покутні справи нашого тіла. Без тілесного посту нема й духовного посту. «Наскільки відмовиш тілу, - каже св. Василій Великий, - настільки й додаш своїй душі блиску духовного здоров‘я».

Великий піст у нашій церкві

Св. Теодосій Печерський (к. 1035-1074) у своєму Київсько-Печерському монастирі, дотриму¬ючись правил св. Теодора Студита, запровадив суворіший піст на протязі всіх 40 днів. Полегшення всіх постів у цілій Католицькій Церкві прийшло після ІІ Ватиканського Собору. Йдучи за вказівками цього Собору також і наші українські католицькі Владики одобрили і для нашої Східної Церкви полегшення всіх постів, в тому числі і Великого посту.

Незважаючи на це постанова пригадує всім вірникам про постійний обов'язок молитви, посту та милосердя. «Нехай ці великі полегшення - сказано на кінці згаданої постанови ІІ Ватиканського Собору - будуть одночасно і сильною спонуканням не грішити та заохоченням до покаяння і вшанування Бога. Нехай пам'ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й занепала практика посту, майже не живе християнський дух. Тому полегшені пости, нехай скріплять ревність у молитві і Богослужіннях, у даванні милостині, у праці та в частих святих сповідях і Святих Причастях» (Документи ІІ Ват. Собору).

Випуск №3, СТАТТЯ №2, 2005 

http://www.promin-lubovi.narod.ru/public/15/pub15s...